Статтею 78 Закону України “Про освіту” визначено, що держава забезпечує асигнування на освіту в розмірі не менше ніж 7 відсотків валового внутрішнього продукту за рахунок коштів державного, місцевих бюджетів та інших джерел фінансування, не заборонених законодавством.

Заклади загальної середньої освіти та професійно-технічної освіти отримують субвенції з державного бюджету, що покращує їх матеріально-технічне забезпечення. Заклади дошкільної та позашкільної освіти комунальної форми власності повністю фінансуються за рахунок місцевих бюджетів.

З початком пандемії та війни фінансування закладів освіти як державного, так і місцевих бюджетів зменшилося.

Фінансування закладів загальної середньої освіти

Заклади загальної середньої освіти фінансуються за рахунок освітньої субвенції та за рахунок місцевих бюджетів. Освітня субвенція надається з державного бюджету (стаття 97 Бюджетного кодексу України) (далі – Кодекс) на оплату праці з нарахуваннями для педагогічних працівників закладів загальної середньої освіти.

Фактично щороку держава виділяє різні субвенції на потреби закладів освіти. У 2023 році було виділено субвенцію на облаштування укриттів із дотриманням вимог пожежної та техногенної безпеки у закладах освіти, та на придбання шкільних автобусів. У 2024 році заплановано виділення субвенції на модернізацію харчоблоків у школах.

Усі інші витрати закладів загальної середньої освіти, а це – фінансування заробітної плати непедагогічного персоналу, матеріально-технічне забезпечення закладів освіти, ремонтні роботи, забезпечення обладнанням тощо, здійснюється за рахунок місцевих бюджетів.

Міністерство фінансів України щороку публікує дані в інтерактивному аналітичному інструменті («дашборд») про витрати на загальну середню освіту та вищу освіту, який включає бюджетні видатки з державного і місцевих бюджетів. Під час війни дані до цієї аналітичної системи не вносились.

Розрахунок видатків на освіту на рівні ОТГ

Автори посібника “Фінансова спроможність бюджетів перспективних об’єднаних територіальних громад” зазначають, що територіальні громади сіл (селищ, міст) забезпечують рівень надання послуг у сфері освіти з урахуванням кадрових ресурсів, фінансового забезпечення та розвитку інфраструктури відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Тому важливим є розрахунок її фінансової спроможності, що дозволяє змоделювати бюджет перспективної громади, визначити необхідність аналізу резервів для збалансування доходів та видатків. У виданні наведено порядок розрахунку освітньої субвенції та розрахунок видатків на освіту.

У посібнику рекомендують планувати видатки ОТГ на освіту (загальний фонд), які формуються як сума наступних показників:

  • планові видатки на дошкільну освіту;
  • планові видатки на загальну середню освіту;
  • планові видатки на позашкільну освіту;
  • планові видатки на інші заклади та заходи у сфері освіти;
  • планові видатки на спеціальну освіту;

Ці витрати розраховуються та обліковуються у відділах (управліннях) освіти.

Певні рекомендації щодо розробки стратегії розвитку освіти та фінансування висвітлено у пораднику для голів та управлінців освітою територіальних громад “Розробляємо стратегію розвитку освіти в територіальній громаді”.

Фінансування закладів загальної середньої освіти приватної форми власності

Фінансування приватних закладів освіти здійснюється їх засновниками та з інших джерел, не заборонених законодавством. Водночас приватні заклади загальної середньої освіти, які мають відповідну ліцензію на провадження освітньої діяльності у сфері загальної середньої освіти, які розпочали цю діяльність до 1 вересня року, що передує плановому бюджетному періоду, не перебувають у стадії ліквідації та щодо яких не порушено справи про банкрутство та не прийнято рішення про визнання їх банкрутом, мають змогу отримати фінансування з державного бюджету – освітню субвенцію на кожного учня.

Проблематика щодо фінансування закладів освіти

Освітній омбудсмен у своєму дописі “Як фінансуються школи та як покращити систему їх фінансування” зазначає про основні проблеми закладів загальної середньої освіти. Цими проблемами є:

  • загальні проблеми фінансування галузі;
  • проблеми утримання та розвитку закладу освіти, його матеріально-технічного забезпечення на рівні, достатньому для виконання вимог державних стандартів, ліцензійних умов, вимог трудового законодавства, охорони праці, безпеки життєдіяльності, пожежної безпеки тощо;
  • проблеми заробітної плати працівників;
  • неузгодженість відкритих даних у сфері освіти щодо фінансування закладів освіти (відсутні узгоджені й верифіковані реєстри здобувачів освіти та педагогічних працівників);
  • відсутні нормативи забезпечення закладів освіти та дані витрат на одного учня з урахуванням коштів державного, обласного та місцевих бюджетів, коштів батьків.

Це призводить до нерівномірності та суб’єктивності розподілу фінансових коштів державного та місцевих бюджетів на рівні області, міста, району чи ОТГ.

Також немає чіткого алгоритму отримання школами коштів на підвищення кваліфікації педагогічних працівників. Тому педагогічний працівник може реалізувати своє право вільно обирати форми, види, напрями, суб’єкта підвищення кваліфікації лише тоді, коли підвищує кваліфікацію в суб’єкта, що надає безоплатні послуги, або коли здійснює це за власний рахунок.

Фінансові спроможності місцевих бюджетів щодо фінансування закладів освіти

Освітній омбудсмен вказує та те, що фінансова спроможність бюджетів органів місцевого самоврядування в умовах реалізації адміністративно-територіальної реформи досить різна, і це відображається на утриманні та розвитку закладів освіти та їх матеріально-технічному забезпеченні.

Тому спроможні громади фінансують заклади освіти на достатньому рівні, піклуються про розвиток мережі, здійснюють ремонти та будівництво нових закладів. В інших громадах, через нестачу коштів, фінансування відбувається за принципом “латання дірок” або за залишковим принципом.

Водночас наявна інша тенденція: фінансово спроможні громади певним чином здійснюють економію на освітніх видатках. Тому частина громад, як фінансово спроможних, так і не спроможних, частину витрат на утримання та матеріально-технічне забезпечення закладів освіти перекладають на батьків. У багатьох громадах батьки здійснюють ремонти, закупівлю товарів та послуг для закладів освіти, закупівлю продуктів харчування тощо.

На жаль, під час війни, через руйнування та пошкодження підприємств, частина місцевих бюджетів втратили повністю чи частково можливості для фінансування закладів освіти.

Через нестачу фінансування та з інших причин частину витрат щодо облаштування закладів освіти перекладають на плечі батьків. У багатьох закладах освіти кошти збираються готівкою “так званими” батьківськими комітетами або/та педагогічними працівниками.

Лише невелика частина батьківських коштів надходять на спеціальні казначейські рахунки і відображені у кошторисах закладів освіти. Примусове вимагання благодійних внесків із батьків на утримання закладів є однією з гарячих проблем освіти, яка загострилася під час пандемії та війни, адже фінансовий стан родин погіршився, а частина батьків втратили роботу.

Додаткова література та публікації:

  1. Посібник “Фінансова спроможність бюджетів перспективних об’єднаних територіальних громад”, Матеріали розроблені та підготовлені експертами Групи фінансового моніторингу Центрального офісу реформ при Мінрегіоні (за підтримки Програми «U-LEAD з Європою» та проекту SKL International).
  2. Порадник для голів та управлінців освітою територіальних громад Розробляємо стратегію розвитку освіти в територіальній громаді: / Терент’єва О. / за заг. ред. Протасової Н., Полторак В., Жабенко Л., Пуцової А. – К. : Швейцарсько-український проєкт DECIDE – «Децентралізація для розвитку демократичної освіти», 2021

Матеріал підготовлено у рамках проєкту «Про.Спільноти: безпечне та сприятливе середовище для навчання дітей», який реалізує Центр інноваційної освіти «Про.Світ» за підтримки ULEAD з Європою та у співпраці зі Службою освітнього омбудсмена.