Редакція матеріалу від: 06.12.2022, 14:11
У пункті 1 статті 12 Закону “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану” визначено:
- У період дії воєнного стану надання працівнику щорічної основної відпустки за рішенням роботодавця може бути обмежено тривалістю 24 календарні дні за поточний робочий рік.
- Якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше 24 календарних днів, надання невикористаних у період дії воєнного стану днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану.
- У період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні невикористаних днів щорічної відпустки. У разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України “Про відпустки”.
Простіше кажучи, законна тривалість відпусток педагогічних працівників наразі складає 42 або 56 календарних днів. І такі відпустки мають надаватися автоматично, з відповідними перерахунками їх тривалості у разі потреби. Роботодавець (керівник закладу освіти) має право обмежити працівнику тривалість відпустки у поточному році, але він зобов’язаний:
– видати відповідний наказ;
– обгрунтувати обмеження відпустки у поточному році;
– ознайомити з наказом працівника.
Тобто рішення про надання чи ненадання невикористаної частини відпустки приймає керівник закладу освіти. Після набуття чинності змін до законодавства частина керівників одразу надала відпустки педагогічним працівникам, але частина відмовилася надати їх, не даючи аргументованого обґрунтування таких відмов. При чому керівники закладів та органів управління освітою не видають накази та розпорядження про відмову, побоюючись відповідальності, а послуговуються усними наказами та тиском.
Відповідно до статті 80 Кодексу законів про працю України та статті 11 Закону України “Про відпустки” , власник або уповноважений ним орган може перенести щорічну відпустку тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році.
У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період.
А поділити щорічну відпустку на частини можна лише тоді, коли наявне прохання працівника про поділ на частини будь-якої тривалості, але основна безперервна її частина має становити не менше 14 календарних днів – стаття 12 Закону України “Про відпустки”, стаття 79 Кодексу законів про працю України.
Тому, якщо вам відмовляють у наданні відпустки, вимагайте відповідний наказ!
У період дії воєнного стану надання працівнику щорічної основної відпустки за рішенням роботодавця може бути обмежено тривалістю 24 календарні дні за поточний робочий рік.
Якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше 24 календарних днів, надання не використаних у період дії воєнного стану днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану.
У період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні невикористаних днів щорічної відпустки. Норми частини сьомої статті 79, частини п’ятої статті 80 Кодексу законів про працю України та частини п’ятої статті 11, частини другої статті 12 Закону України “Про відпустки” у період дії воєнного стану не застосовуються.
У разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України “Про відпустки”.
Наразі існує кілька можливих варіантів роботи педагогічного працівника після завершення відпустки.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України “Про повну загальну середню освіту”, робочий час педагогічного працівника передбачає час, необхідний для виконання ним навчальної, виховної, методичної, організаційної роботи та іншої педагогічної діяльності, передбаченої трудовим договором та / або посадовою інструкцією. Конкретний перелік посадових обов’язків визначається посадовою інструкцією, яка затверджується керівником закладу освіти відповідно до вимог законодавства.
Професійний стандарт професій “Вчитель початкових класів закладу загальної середньої освіти”, “Вчитель закладу загальної середньої освіти” передбачає, що педагогічна діяльність вчителя включає освітню (навчальну та виховну) діяльність, методичну, організаційну роботу та іншу педагогічну діяльність, передбачену трудовим договором та/або посадовою інструкцією.
Тобто крім навчальної та виховної роботи вчитель може виконувати, зокрема методичну, організаційну та іншу педагогічну діяльність.
Також, відповідно до статті 50 Закону України “Про освіту”, педагогічні працівників мають підвищувати кваліфікацію не менше, ніж один раз на 5 років. Підвищення кваліфікації може здійснюватися шляхом неформальної освіти (тренінги, семінари, вебінари, майстер-класи тощо) та інформальної освіти. Тому цей час працівники можуть витратити для підвищення кваліфікації.
Частина учнів мають суттєві освітні втрати, тому заклад освіти може запровадити компенсацію цих знань влітку. Але для цього має бути внесено відповідні зміни у нормативні документи.
Роботодавець має право перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди (крім переведення на роботу в іншу місцевість, на території якої тривають активні бойові дії), якщо така робота не протипоказана працівникові за станом здоров’я, лише для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій, а також інших обставин, що становлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, з оплатою праці за виконану роботу не нижче середньої заробітної плати за попередньою роботою (стаття 3 Закону України “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану”).
Роботодавець може оголосити простій із відповідною оплатою не нижче ⅔ тарифної ставки.