Кожна група дітей має дві спільні проблеми, про які ми вже неодноразово писали. Це освітні втрати, які в усіх груп дітей різняться, адже зрозуміло, що діти, які проживають далеко від зони бойових дій та не змінювали місця проживання, матимуть менші освітні втрати, порівняно з іншими дітьми. Тому ми неодноразово наголошували, що в кожному закладі освіти, в кожній громаді має бути індивідуальна стратегія компенсації освітніх втрат, а також має бути загальна державна Українська стратегія компенсації освітніх втрат.

Інша спільна проблема – необхідність психологічної допомоги всім групам дітей, рівень якої теж різнитиметься залежно від пережитих дитиною обставин. Для покращення надання психологічної допомоги дітям ми пропонували:

• зняти обмеження для роботи психолога з дітьми у закладі освіти – внести зміни до законодавства, наразі робота психолога з учнем можлива лише за згоди батьків;
• внести зміни до наказу МОН від 06.12.2010 № 1205 “Про затвердження Типових штатних нормативів закладів загальної середньої освіти”, який визначає, що за штатним розписом у закладі освіти може бути лише один психолог – незалежно від кількості дітей: більше ніж 300 – у сільській школі, та більше ніж 700 – у міській; враховуючи кричущу потребу у психологічній підтримці дітей, вважаю, що ставка психолога має бути на кожні 300 дітей у будь-якій школі.